ГЕРОЇ ПОРУЧ
Мов краплі ті, хвилина по хвилині
Спливає час між берегів доби.
Не обіцяй добро зробить людині,
А просто – якщо можеш – то зроби.
Того не дуже привітного, але святкового ранку, я стояла біля вхідних дверей Житомирського центру переливання крові і розуміла, що земля втікає з-під ніг. Сльози лилися рікою, а я не могла нічого вдіяти.
Четверо донорів, яких я знайшла і привела до цього центру, не підійшли для здачі тромбоцитної маси для мого важко хворого брата Палька Петра Миколайовича 1976 року народження, що проживає в с. Горбове Ємільчинського району, а в даний час перебуває на стаціонарному лікуванні у гематологічному відділенні Житомирської обласної лікарні імені О. Ф. Гербачевського.
Донор потрібен був терміново. Рівень тромбоцитів після важкої хіміотерапії різко знизився – до 15 при нормі 180 (так сказали лікарі).
У мене зникла остання надія, але я наважилася зателефонувати Сергію. Я знала, що він готовий здати необхідну дозу тромбоцитів, але наступного дня. А сьогодні, 19 грудня, він на чергуванні. Я не дуже пам’ятаю, що я йому говорила, бо моя свідомість перебувала, наче в тумані, але його слова привели мене до тями:
- Валентино, заспокойтеся. Зайдіть в приміщення. Не стійте на холоді. Я зараз під’їду.
Хвилини спливали. До 11:00 (це той час, до якого лабораторія може забрати кров на тестування) залишалося зовсім мало часу. Декілька разів у фойє виходив терапевт зі словами:
- Ну що, Валентино, донор буде?
Я мовчала, бо не знала що відповісти. Мене охопив розпач.
І тут зайшов Сергій, високий, підтягнутий із світлим обличчям і добрими очима у формі співробітника патрульної поліції. Він відправив свого напарника Дмитра на патрулювання, а сам залишився на перше тестування. Дмитру сказав коротко:
- Я на зв’язку. Раптом що…
Перше тестування проходить хвилин 20 – 30. Через 25 хвилин Сергій здав кров на другий тест і поїхав на чергування. Близько 14 години Сергій під’їхав знову до донорського центру. Лікар повідомив:
- Ви можете бути донором.
А потім теж відбулася низка подій, в яких я участі не брала, а тільки чула уривки телефонної розмови. Сергій комусь телефонував, мабуть, старшому по званню, пояснював ситуацію, ті, що залишилися за кадрами давали дозвіл залишитися в центрі. На місце чергування Сергія викликали іншу патрульну машину. Потім до центру приїхала Діна – прес-секретар патрульної поліції м. Житомира. Дізналася про ситуацію. Діна поїхала, Дмитро залишився чекати Сергія.
Близько 16 години Сергій спустився з пункту здачі крові. Хлопці підвезли мене до автовокзалу. О 16:20 мені зателефонували:
- Валентино, це Діна з патрульної поліції. Четверо співробітників патрульної поліції погодилися бути донорами. У них – 1+.
А потім був ще дзвінок:
- Валентино, мене звати Саша – патрульна поліція. Я готова бути донором.
Згодом, коли я була вже вдома, зателефонували ще раз:
- Валентино, мене звати Яна – патрульна поліція. Я зможу бути донором?
А потім я заснула. Вперше за три тижні без думки: «А що буде завтра?»
І тільки 20 грудня вранці, коли я збиралася знову до Житомирського донорського центру, я зрозуміла, що вчора 19 грудня до мене теж приходив Святий Миколай – у образі патрульної поліції м. Житомира.
Сергій – це Поліщук Сергій Петрович – командир 1 роти патрульної поліції, що знаходиться за адресою: вул. Покровська, 96.
Я не знаю прізвищ Дмитра, Діни, Саші, Яни. Я не знаю прізвищ тих людей, котрі дозволили Сергію під час чергування залишитися в центрі. Я не знаю тих, хто підмінив їх усіх на чергуванні.
Але я знаю, що саме завдяки співробітникам патрульної поліції м. Житомира 19 грудня було врятоване життя мого брата Петра, а ще була врятована моя віра в людяність і милосердя. Вся наша родина вдячна тим, хто долучився до порятунку.
